Житомирська область
Охорона здоров'я
Райдержадміністрація
Загальні відомості
про Черняхівський район
Погода
Черняхівське територіальне медичне об'єднання
Охорона здоров'я Черняхівського району:
сторінками історії
"Мудрость человеческая имеет природу в опытах, а жизнь кратковременна. Простой гражданин должен читать Историю... История - єсть священная книга народов".
Н.Карамзин
Історія охорони здоров'я Черняхівщини - це частина історії України. Найдавніші відомості про організацію медичної управи на Україні сягають часів Київської Русі, але про медицину тих часів на черняхівській землі відомостей немає. В ті часи, коли Житомир та його землі перебували у складі Литовського князівства (1362-1569 рр.), - не було жодного органу, відповідального за охорону здоров'я населення.
Після укладення Люблінської Унії (1569р.) та Брестської церковної унії (1596 р.), коли Литва об'єдналася з Польщею в одну державу, - більша частина Правобережної України відійшла до Речі Посполитої: на землях Черняхівщини почалося інтенсивне заселення поляків і насадження католицизму. Місцеве населення (нащадки слов'ян-древлян) були переважно православної віри. Литовські, а пізніше польські пани постійно утискали їх через це: забороняли православ'я, важко експлуатували, обкладали численними податками. Тому чернь - найбільша та найбідніша частина населення, часто виступала проти них та їхньої віри.
Зазнавши поразки, чернь ховалася від переслідувачів у густих лісах, якими була багата поліська земля. Звідси пішла назва "Чернь - хов". Ховаючись та живучи в лісі, вони навчалися мистецтву лікування у природи. Найбільш спостережливі з них під час полювання, рибальства, збору ягід та грибів помічали, що, захворівши, дикі тварини починали їсти деякі види трав і рослин, які досі в їжу не вживали.
Багаторазово співставляючи ці факти, люди відкривали лікувальні властивості трав. Пізніше, захворівши, вони лікувалися ними самі й лікували інших. У народі таких людей називали "зелійниками", вони були першими народними цілителями землі Черняхівської. З часом з'явилися знахарі - одні вправляли вивихи в суглобах, так звані "костоправи", - інші - пускали кров ("цирульники"), треті - приймали пологи (бабки-повитухи).
Уперше в Люстрації (перепис населення з метою сплати податків) за 1545 р. згадується містечко Черняхов, яке нараховувало 11 димів (дворів) і належало князю Немиричу.
Також "Черниховь" згадується в акті від 16 вересня 1584 року в скарзі хорунжого землі Київської Григорія Бутовича та земського судича Матвія Немирича про те, що Немирич зібрав своїх слуг і селян зі свого маєтку. Озброєні різноманітною зброєю, наїхали вони вночі на маєток дружини хорунжого "Топорище", розграбували і спустошили його.
Ще одна згадка про Черняхів є в акті від 6 липня 1590 року - в скарзі Януша Ченовицького, козацького старшини на Йосипа Немирича, який спіймав Ченовецького у його маєтку, самовільно відвіз його в свій маєток Черняхов і там посадив до в'язниці.
Починаючи із середньовіччя, лікувальна справа знаходилася в руках церкви: священики й монахи самі лікували хворих прихожан. З "Историко - статистического описання церквей й приходов Волынской губернии" за 1888 рік ми дізнаємося, що в 1801 році на кошти прихожан у Черняхові була побудована на кам'яному зрубі дерев'яна церква із дзвіницею, "во имя Святого великомученика Георгія Победоносця". У ній був священик, псаломщик із півчими і проскурник. Біля церкви завжди збиралися скалічені війною і хворобами інваліди і просили милостиню. При церкві була богадільня для престарілих, хронічно хворих та паломників в Києво-Печерську Лавру. У ній жінки із півчого церковного хору і священики годували постояльців, молитвами полегшували душевні муки та лікували народними засобами хворих. Таким чином, брати та сестри у Хресті церкви Георгія Победоносця були прототипами майбутніх сестер милосердя та медичних сестер, медбратів Черняхівського району.
У1795 році територія сучасної Житомирської області увійшла до складу створеної Волинської губернії з центром у Звягелі. На той час це була одна із найвідсталіших та найбідніших губерній Російської імперії. Вона включала в себе 12 повітів. У 1804 році місто Житомир стало одночасно центром Волинської губернії і центром Житомирського повіту. Його населення поділялося на верстви: дворяни, духовенство, купці, військові, міщани, селяни й колоністи (чехи, поляки, німці, євреї). У свою чергу Житомирський повіт складався з 23-х волостей, однією з яких була Черняхівська.
Історичні документи того часу так описують Черняхів: "Это местечко при верховье р. Тростяницы, волости Черняховской. От Житомира - 20 верст, от ближайшей железнодорожной станции Бердичев - 65 верст, при почтовой станции. От ближайшего прихода в с.Троковичи й с.Стырты - 7 верст й в с.Зороков - 8 верст. Есть церковь, почтовая станция, волостное управление й квартира станового пристава". Немає жодного слова про лікувальний заклад у Чернякові, тому що в той час його не було.
Відносна близькість губернського Житомира та провінційного Черняхова завжди визначала їх тісний зв'язок, особливо в розвитку сільської медицини. У 1840-их роках в Житомирі було відкрито Волинську губернську лікарню - це перша лікувальна установа на громадських засадах, яка почала допомагати в лікуванні мешканців Черняхівщини. З 1852 року, за розпорядженням Приказу громадського опікування, лікарі губернської лікарні почали шефствувати над сільськими дільницями. У той час, державної безкоштовної медицини в губернії ще не, існувало: лікарі брали з хворого плату за лікування. На жаль, своїх лікарів у Черняхівській волості не було, і хворі по медичну допомогу їздили в Житомир, до губернської лікарні. Гроші за лікування вони вносили за місяць і наперед, без права їх повернення в разі дострокової виписки. Міщани щомісяця платили 7 крб., а селяни - 4 крб.50 коп. Для небагатих це була велика сума. Наприклад, селянам, які вели натуральне господарство, щоб отримати 4 крб., потрібно було продати 4-5 цнт зерна, або велику рогату худобу, чи пару коней. Тому до лікарні вони зверталися в крайніх випадках. У 1886 році Приказ громадського опікування запровадив подобову оплату за лікування. Гроші з хворих селян стали брати за 5 днів наперед, а далі - від кількості днів перебування в лікарні. З того часу в Волинській губернській лікарні до 30% хворих склали селяни. Слід зазначити, що з 1868 року лікувальна справа перейшла у відання Міністерства внутрішніх справ і почалося інтенсивне будівництво повітових лікарень і сільських приймальних відділень.
У 1874 році в Житомирі було відкрито перший медичний навчальний заклад - Волинську школу фельдшерів та фельдшерок-акушерок. За навчання в ній брали 20 рублів за рік, але бідних учнів звільняли від сплати за навчання, якщо вони давали обіцянку прослужити півтора року в сільській медицині. Головними вимогами до них були православна віра та вміння читати й писати російською мовою. Курс навчання тривав 1 рік. Із архівів відоме ім'я першого фельдшера - черняхівця, котрий закінчив цю школу. Це Лазар Никифорович Григорчук . Він почав працювати фельдшером у Черняхівській волості 1893 року. Медичного персоналу в повіті й волості катастрофічне не вистачало: на одного лікаря приходилося 57411 чоловік, на одного фельдшера - 9081 чоловік і на "оспопрививателя" - 8441 чоловік. Влада того часу була переконаною в тому, що селяни хворіють простими хворобами і тому потребують простих ліків. До того ж призначати їх може не лише лікар, а й фельдшер. 1886 року було засноване Товариство лікарів Волинської губернії, яке очолив доктор медицини Г.І.Брункс. Він одночасно займав посаду директора Волинської школи фельдшерів та фельдшерок-акушерок. Метою товариства була профілактика захворювань та надання медичної допомоги населенню губернії, а також пропаганда санітарно-освітніх знань.
Як офіційна державна служба - охорона здоров'я сільського населення до кінця XIX століття не існувала. 17 травня 1899 року, на основі Височайшого розпорядження міністра внутрішніх справ Російської імперії, вперше були введені "Штати сільської медицини Волинської губернії": у губернії створили 55 лікарських дільниць, у кожній - по одній сільській "лечебнице". Зі "Описка участковых врачей, состоящих на службе в Волынской губернии" за 1901 рік нам відомо, що першим лікарем на створеній Черняхівській лікарській дільниці був Олександр Васильович Камаєв. На жаль, час не зберіг для нас його біографію та фото, проте залишилися його річні медичні відомості за 1902-09 роки, їх він надсилав до лікувального відділення правління Волинської губернії.
Першим офіційним документом, що підтверджує виникнення державної системи охорони здоров'я на Черняхівщині, є рапорт О.В.Камаєва від 3 вересня 1902 року. У ньому він пише в губернію: " Имею честь представить каталог медикаментов й перевязочных средств, необходимых для Черняховской сельской лечебницы на остающиеся леты 1902 года".
Що нам відомо сьогодні про цю людину? Він був православної віри, закінчив медичний факультет Київського університету, мав вищу медичну освіту. Це був освічений лікар, писав дрібним каліграфічним почерком та любив свою справу. Про це свідчать написані ним відомості про його роботу в ті роки на Черняхівській лікарській дільниці. До його лікарської дільниці входили: Черняхівська та Бежівська волості, а також частина Левківської, Троянівської та Пулинської волостей. 1900 року площа Черняхівської лікарської дільниці складала 960 кв. верст. Найбільша відстань від межі дільниці до місця проживання О.В.Камаєва (жив він у Черняхові) була 42 версти, а найменша - 6 верст. У сучасних одиницях довжини це 45 і 6,5 км. Ця площа значно перевищує площу сучасного Черняхівського району.
Річна платня лікаря в ті часи складала 1200 рублів (1000 рублів платні плюс 200 рублів на поїздки по волості - на так звані "прогони"). Слід зазначити, що значна частина роботи лікаря і його помічників складалася саме з роз'їздів дільницею: щоденно, незалежно від пори року і погодних умов, на кінній бричці вони відвідували хворих селян в їхніх домівках та надавали необхідну медичну допомогу.
Фельдшер мав річний оклад 400 рублів, повивальні бабки отримували 200 рублів (160 рублів платні плюс 40 рублів на "прогони").
1903 року на лікарській дільниці мешкало 46191 чоловік. Спільно з лікарем Камаєвим у ті давні часи працювали фельдшери: Лазар Григорчук та Іван Марченко, а також повивальна бабка Ганна Григорчук, котра закінчила Кам'янець-Подільську повивальну школу і мала свідоцтво акушерки.
Слід зазначити, що в ті роки у 90% випадків селянки народжували дітей вдома - у своїх домівках. На пологи вони запрошували бабок-повитух, котрі були в кожному селі волості.
1901 року населення вже знало, що в Черняхові є лікар і акушерка, і на важкі пологи почали запрошувати їх. Наприклад, у 1903 році сільську повитуху Ганну Григорчук 46 разів викликали до породіль, у 3-х випадках вона запрошувала на допомогу лікаря О.В.Камаєва. У першому випадку це було поперечне розташування плоду з випаданням ручки, у другому - слабкі пологові потуги, в третьому - ножне положення плоду. З пологами вони успішно справилися: породіллі та діти залишилися живими. Про це нам розповіли скупі рядки та цифри медичних відомостей того часу.
До наших днів не дійшли відомості про місцеперебування лікарні в Черняхові в ті роки. Це було приміщення, яке винаймали для потреб "лечебницы". Воно складалося з приймальної кімнати, палати на 10 ліжок, кухні і сторожки. В ті роки за наймання такого приміщення було заплачено 450 рублів, за освітлення -34 рублі 32 коп. За опалення - ще 20 рублів 65 коп. Усього на утримання лікарні було використано 605 рублів 45 коп.
До штату лікувальної установи також входила прислуга: кухарка й сторож. 1903 року в Черняхівській "лечебнице" було проліковано 200 хворих, на харчування для них та прислуги використано 521 рубль 85 коп. Також була стаття використання коштів на дрібний ремонт речей та закупівлю соломи й сіна для сінників, мила, гробів і т.п. Усього на потреби "лечебницы" в 1903 році було використано 1430 рублів 42 коп. Крім того, в містечку були приватна аптека і приватний зубний кабінет.
Для нас, сучасних медичних працівників, є цікавими відомості про епідемічні хвороби серед селян Черняхівської лікарської дільниці. Гігієна і санітарія помешкань селян була вкрай низькою, повальна безграмотність та бідність стали основними чинниками високої смертності серед них. Особливо багато в ті часи було випадків захворювань на черевний тиф, дифтерію, скарлатину, дизентерію та коклюш. 1903 року на скарлатину захворіло 116 чоловік, з них 17 - померло; на коклюш - 153 чоловіка, з них 7 - померло; на черевний тиф - 121 чоловік, 9 - померло; на дизентерію - 79, із них 4 - померло. Це страшні цифри. І потрібно було бути дуже сміливою людиною, щоб лікувати таких хворих і не боятися заразитися від них та померти. Лікар О.В.Камаєв та його медичні помічники були відданими своїй справі та своєму професійному обов'язку. Нинішні медичні працівники, жителі Черняхівщини, повинні знати про цих людей і берегти пам'ять про них.
Таким чином, виходячи зі свідчень архівних документів, можна вважати, що 3 вересня 2007 року виповниться 105 років від часу заснування державної системи охорони здоров'я населення в Черняхівському районі.
На початку XX століття в Правобережній Україні відбулися зміни в законодавчій та виконавчій гілках влади. В 1904 році в 3-х українських губерніях так званого "Південно-Західного Краю" - Київській, Подільській, Волинській - почалося впровадження місцевого самоврядування у вигляді Земського Управління. В 1911 році воно вже прийняло завершену організаційну форму як Земські губернські, повітові і волосні управи. До компетенції Земських управ входили місцеве господарство, соціальні та освітянські справи, завідування майном, сільське господарство, промисловість, торгівля, будівництво та утримання шляхів, народна освіта, медична опіка, ветеринарія та санітарна справа.
Сільські лікувальниці і фельдшерські пункти на лікарських дільницях у волостях, лікарні в повітах і губерніях з усім штатом лікарів, фельдшерів, сестер милосердя та повивальних бабок перейшли на утримання в Земські Управи - створилася земська медицина. Спочатку вона продовжувала систему обслуговування сільського населення переважно фельдшерами та повивальними бабками. З часом Земство почало збільшувати кількість лікарів та лікарських дільниць, створювати на них амбулаторії, безкоштовно надавати медичну допомогу і поступово переходити від роз'їзного до стаціонарного лікування хворих.
1904 року Черняхівська сільська лікувальниця, яку очолював О.В.Камаєв отримала статус земської лікарні із стаціонаром на 10 ліжок і амбулаторії. Вона підпорядковувалася Санітарному Бюро Волинської Земської губернської Управи, а в повіті - Врачебному відділу Житомирської Земської повітової Управи. Олександр Васильович Камаєв стає земським лікарем. Хто такий земський лікар у той час? Це одночасно і хірург, і стоматолог, і педіатр, і терапевт, й інфекціоніст, й окуліст, а також "вухо-горло-носовий лікар". Він самостійно лікував усіх хворих на своїй дільниці, тому що чекати допомоги (або як говорять зараз, "консультації") йому не було коли і звідки. Для того, щоб у 1904-09 роках хворий міг отримати медичну допомогу із Житомира, потрібно було її чекати 9-10 годин, тому що в той час вимощеної дороги із губернії в містечко не було. На поїздку на підводі в один кінець потрібен був увесь світовий день. Тому Камаєв в будь-яку пору доби та року самостійно приймав рішення, лікував хворих, рятуючи життя дітей, дорослих, чоловіків та жінок. Тому він багато читав, мав велику лікувальну практику, любив свою професію і співчував чужому болю. Ось таким земським лікарем був Олександр Васильович Камаєв!
Нам невідома національність першого дільничного лікаря Черняхова. В архівних документах відомостей про національний склад медичних працівників Волинської губернії дуже мало. Тому що офіційного визначення "національність" в Царській Росії, в цілому, не існувало. Воно ні в яких офіційних документах не відображалось. Поняттям, що до якоїсь міри, заміняло національність, було віросповідання, яке обов'язково зазначалося в усіх документах.
Під "русским" малася на увазі не національність, а державна належність - воно було синонімом слова "російський". Якщо ж слово "русский" вживалося для назви саме національної належності, то це завжди мало на увазі і великоросів (росіян), і малоросів (українців), і білорусів. Віра - ось що лежало в основі нерівності народів, в тому числі і по мові, освіті, медицині. Основною релігією імперії було православ'я. Царизм визнавав офіційною державною мовою лише російську: нею спілкувалися і писали. Українська та білоруська мови вважалися місцевими діалектами російської мови. Ті, хто ними спілкувався, переслідувалися владою. Ще в 1867 році був виданий царський указ, який забороняв друк українською мовою.
У царській Російській Імперії викладання в університетах та фельдшерських школах велося виключно російською мовою. Тут навчалися лише особи православної віри. Можливо, прізвище Камаєв має мусульманське, татарське коріння. Та достовірно відомо, що Олександр Васильович був православним. Він говорив і писав російською, закінчив лікувальний факультет Петербурзького університету і з 1902 по 1909 рік працював в Черняхові дільничним земським лікарем.
В XIX і на початку XX століття в Чернякові існувала Православна Церква, Католицький Костел та Єврейська Синагога. В 1887 році в містечку була відкрита "Иноверческая" початкова школа для дітей німецької національності. Трохи пізніше відкрилась православна церковно-приходська школа для селян. В 1909 році була заснована єврейська початкова школа з 2-х класним навчанням. Міністерство Внутрішніх справ Російської імперії в доповіді генерал-губернаторам Київської, Подільської та Волинської губерній від 2 липня 1902 року роз'яснювало: "Безвозмездной медицинской помощью в земских врачебных участках пользуется только сельское население, им же производится й бесплатный отпуск медикаментов из участковых аптечек. К категории лиц сельского населення относятся все крестьяне, а также колонисты, прописанные к Волостным правленням й мещане, занимающиеся земледелием." Потім пояснювалося, що не приймаються в лєчебницю лише особи іудейської віри, тому що лєчебниця всього на 10 ліжок. Відомо, що євреї люблять лікуватися, тому заповнять усі ліжка. Тому в Черняхові їм надавалася лише невідкладна медична допомога, що загрожувала їхньому життю, а за плановою вони повинні були звертатися в єврейські лікарні, які в той час були лише в Житомирі.
Та безліч прикладів свідчать, що більшість земських лікарів і фельдшерів свої функціональні обов'язки ставили вище політики і заборон: вони завжди допомагали бідним людям, безкоштовно лікували, не зважаючи про національність та віросповідання.
Із власноручно написаного Камаєвим медичного звіту за січень 1904 року ми дізнаємося, що в стаціонарі Черняхівської лєчебниці він особисто пролікував 32 хворих по 24 нозологіям (хворобам, в тому числі інфекційних). З них він виписав по одужанні 20 чоловік, продовжив лікування 11 хворим і лише 1 хворий помер. 7 хворим в той час він зробив операції: розрізи при панариції і гнійному артриті, розкриття флегмони обличчя і правої гомілки, висічення карбункулу спини та видалення гною при гострому лімфаденіті, а також фіксацію переломів кісток гіпсовою пов'язкою. В його повсякденній хірургічній практиці були також операції з видалення інородніх тіл з м'яких тканин і порожнин тіла, накладення кровозупиняючих швів і екстракція каріозних зубів. Двічі його викликали додому до породіллі на важкі пологи, де він надавав ручну допомогу для успішного завершення пологів.
У звітному січні місяці, він прийняв в амбулаторії лєчебниці 854 пацієнта, відвідав на дому 12, і надав під час роз'їздів медичну допомогу 16 хворим. Таким чином, доктор Камаєв особисто прийняв 914 чоловік, а його помічники - фельдшера Григорчук Лазар і Марченко Іван - 405, в цілому вони разом в першому місяці 1904 року надали медичну допомогу 1319 хворим.
Нам, сучасним медикам, нащадкам і продовжувачам їх справи, ці цифри говорять про велику напружену, а головне - результативну та якісну їх лікувальну практику. Всю цю працю вони робили при бідному арсеналі інструментів, ліків і при повній відсутності діагностичної апаратури.
Вперше в архіві, у "Відомостях о деятельности членов сельской медицины Черняховского участка Житомирського узда Волынской губернии за декабрь месяц 1904 года" зустрічається прізвище Верещака Мирона Харлампієвича. Він народився в селі Красносілка Чуднівської волості Житомирського повіту в 1881 році і назавжди пов'язав своє життя з охороною здоров'я Черняхівщини: біля 50 років пропрацював фельдшером, лікарським помічником і лікарем в Черняхівській лікарні.
У червні 1909 року при Волинській губернській земській управі була створена Лікарсько-санітарна рада (як дорадчий орган) та Санітарне бюро (як виконавчий орган), з метою вдосконалення в губернії лікувально-медичної роботи, організації земської санітарної медицини і статистики. В Житомирському повіті ( як і у всіх повітах), також була організована повітова лікувально-санітарна рада та санітарне бюро.
У 1909 році на Черняхівській лікарській дільниці ще не було власної лікарні. Для цього в Черняхові винаймали вільне приміщення. Відомості витрат Черняхівської лєчебниці та амбулаторії за 1909 рік свідчать, що за наймання приміщення було заплачено 516 руб. 66 коп., за опалення - 152 руб 25 коп. та освітлення - 97 руб. 62 коп. Ліжок в лікарні було 10; кількість днів, проведених хворими за рік склало 1707 днів. На виплату прислузі та її "довольствие" використано 370 руб. 25 коп. та харчування хворих - 361 руб. 89 коп. Таким чином, добова середня вартість харчування склала 21,7 коп. На поховання померлих було витрачено 5 руб. За прання білизни було заплачено 12 руб. І на дрібні витрати - 172 руб. 30 коп. Всього на утримання Черняхівської лєчебниці та амбулаторії у 1909 році було використано 1 628 руб. 24 коп.
Остання згадка про роботу лікаря Камаєва в Черняхівському районі, яка зустрічається в архівних документах, датується квітнем 1909 року. В тому році разом із ним на Черняхівській лікарській дільниці працювали фельдшера: Мирон Верещак, Іван Марченко, Олександр Ляденко і Микола Красильников. Таким чином, перший офіційний лікар Черняхівщини - Олександр Васильович Камаєв працював у нашій місцевості протягом 7 років: із січня 1902 року по першу половину 1909 року.
З червня 1909 року звіти про роботу Черняхівської лєчебниці вже підписувалися земським лікарем Соллогуб Катериною Романівною. Вона пропрацювала в Черняхові до 10 вересня 1911 року. Випадок із її лікувальної практики зустрічається в газеті " Жизнь Волыни": " 9 сентября 1911 года крестьянка из с.Зороков Молчан, возвращаясь из с.Вышполь домой, по дороге зашла в крестьянский лес, где набрала каких-то грибов. Придя домой она их изжарила на ужин: ужинала вместе с мужем й 3-х летним сыном. В 12 часов началась рвота, два дня они болели. 11 сентября их отвезли в Черняховскую сельскую лечебницу, где участковый врач констатировала отравление грибами. Несмотря на оказанную помощь все троє умерли".
У 1915 році прізвище Соллогуб К.Р. зустрічається в списках тимчасово запрошених лікарів у Житомирській губернській земській лікарні, на посаді завідуючої відділенням для поранених. Про побут селян та їхнє ставлення до особистої гігієни говорить замітка в газеті "Жизнь Волыни" за 23 березня 1911 року: " В очень глухих пунктах Волыни, находящихся от больниц й амбулаторий на много десятков верст, еще сохранилось знахарство во всех видах. Гигиена зубов - далека от представлення простолюдина. Крестьянство считает зубы, стоящими вне всякой гигиены, т.к. от болезни зубов никто не умирает. Местные "лекари" болезней зубов - зто кузнецы или кто-нибудь другой, искусно владеющий щипцами й знахари, в обязанности которых входит заговаривание зубной боли. На втором месте стоит гигиена роженицы. Отсутствие какой либо асептики ставит роженицу в положение, которое хорошо укладывается в крестьянской поговорке: "Всякая роженица одной ногой уже в гробу".
За архівними документами
підготував головний лікар Черняхівської ЦРЛ Є.К.Палагін
надруковано в районній газеті "Нове життя"
№6 від 17.02.2007р., №7 від 24.02.2007р.,
№12 від 31.03.2007р., №14 від 14.04.2007р.,
№16 від 28.04.2007р.
...............................................................................................................................................
Черняхівське територіальне медичне об'єднання
Охорона здоров'я Черняхівського району: сторінками історії
Верещака М.Х. - Життя - варте пам'яті поколінь
Віннічук В.І - Золоті руки хірурга
Глушак М.Ф. - без права на забуття
Кубович О.Д. - Її покликання - медицина
Майзенберг Б.Я. - Про особливого лікаря
Палагін Є.К. - Його життєве кредо - служити людям
Чаленко В.П. - "Педіатрія - любов моя"
Щербина П.К - Лікар - це і професія, і спосіб життя!
...............................................................................................................................................
Сільськогосподарські підприємства
Сільські, селищні ради Черняхівського району